Управління культури, туризму та охорони культурної спадщини Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації
Театр української традиції

ВЕРЕСНЕВІ САМОЦВІТИ" ТЕАТРУ УКРАЇНСЬКОЇ ТРАДИЦІЇ "ДЗЕРКАЛО"

1 жовтня театр блискуче виступив на XXXVIII театральному фестивалі "Вересневі самоцвіти" з виставою "Вій" за Миколою Гоголем. Сцена театру ім. Марка Кропивницького, на якій грали колись славетні корифеї - Марія Заньковецька та Панас Саксаганський - створила всі умови для того, щоб актори і глядачі отримали максимум задоволення від вистави.

ВЕРЕСНЕВІ САМОЦВІТИ" ТЕАТРУ УКРАЇНСЬКОЇ ТРАДИЦІЇ "ДЗЕРКАЛО"1 жовтня театр блискуче виступив на XXXVIII театральному фестивалі "Вересневі самоцвіти" з виставою "Вій" за Миколою Гоголем. Сцена театру ім. Марка Кропивницького, на якій грали колись славетні корифеї - Марія Заньковецька та Панас Саксаганський - створила всі умови для того, щоб актори і глядачі отримали максимум задоволення від вистави.

Вистава "Вій" присвячена 200-річчю від дня народження геніального українського письменника Миколи Гоголя. Щоправда, наші північні сусіди вважають його російським класиком Ніколаєм Гоголєм. Та тут, власне, і є перший з фатальних конфліктів Миколи Васильовича, який полягав у так званому дводушші митця, протиборстві його української душі та її російського віддзеркалення. Перша половина творчости Гоголя - це колоритні українські повісті "Вечори на хуторі біля Диканьки" та "Миргород", які є піснею його українського "я". Але поволі імперська столиця вирощує в ньому чужу йому російську півдушу, яка приносить понурі чорно-білі "Петербурзькі повісті". Результатом цього суперництва стає повна духовна загубленість генія і, врешті-решт, спалення другого тому "Мертвих душ" та загибель. В особистій трагедії Миколи Гоголя простежуються і джерела нещасть українського народу, над яким час від часу нависає потворний "Вій" - чудовисько зневіри і розбрату.

Звісно, що історія веселого бурсака Хоми Брута та відьми-панночки не є прямим відбиттям долі Гоголя, але певні паралелі існують. Вистава театру "Дзеркало" є яскравим дійством з піснями і танцями, переповненим жартами, що так характерно для української традиції. На сонячнім Подолі гурт бурсаків (Роман Нагірний та Олександр Радіон) збираються на вакацїї, подорожуючи з вертепом і ляльками. Вони весело задирають жінок (Людмила Зінченко та Юлія Яропова), які торгують ласощами та співають пісень. По шинках бродять колоритні козаки (Дмитро Сторчоус та Ігор Кріворучко). Виникає любовний трикутник між Хомою Брутом (Василь Шандро), Панночкою (Альона Мазуренко) і Бублейницею (Юлія Овчиннікова). В купальську ніч трикутник розв'язується трагічно. Хома не впізнає свою кохану і вбиває її. Він вимушений три ночі читати псалтир над Панночкою, яку сам убив. Чаклун Сотник (Володимир Петранюк), який, власне, і є Вієм, чатує над усім до повної загибелі Хоми Брута. Перед загибеллю герой промовляє: "Співвітчизники! Страшно!.. Завмирає від жаху душа при одному тільки передчутті загробної величі. Стогне уся душа моя, відчуваючи велетенські зростання й плоди, яких насіння ми сіяли усе життя, не позріваючи і не чуючи, які потвори з них повстануть". Ці слова Микола Васильович в розпачі написав незадовго до власної загибелі. Хома Брут завершує крик душі самого Гоголя словами: "Страшний є морок душі, чому ж бачимо його допіру тоді, коли нещадна смерть стоїть перед очима".

Як сучасно лунає цей виклик, коли спостерігаємо потвор на владному олімпі. Та завжди мусить бути місце для надії. Власне, цим іменем - Надія, називається родинне гніздо Івана Карпенка-Карого і усіх Тобілевичів, що розташоване неподалік фестивальної столиці "Вересневих самоцвітів" - хутір Надія. Отже, любов Хоми Брута і Панночки була сильнішою за пекельні прокляття і перемогла. У вінках з білих троянд, тримаючись за рушник, Хома і Панночка піднімаються над потворами в оточенні ангелів (Ірина Карпова та Людмила Монастирська). "Amor wincit omnia". Любов перемогла. Актори театру української традиції "Дзеркало" стверджують це у виставі і у житті. Несамовита енергія і потужна пластика акторів разом з оригінальним режисерським задумом, сценографією (художник-постановник Олег Татаринов, художник по костюмах Валентина Кузьмічова) та піснями культової групи "Вій" надихали глядачів, які преривали виставу бурхливими оваціями. Директор фестивалю і художній керівник Кіровоградського академічного українського драматичного театру ім. М. Кропивницького, заслужений діяч мистецтв України Володимир Ілляшенко з організаторами фестивалю гаряче вітав молодий театральний гурт і його директора та художнього керівника Володимира Петранюка із блискучим виступом, вручив дипломи та подарунки. "На вересневих самоцвітах" театр "Дзеркало" виступав в оточенні таких славетних колективів, як Національний академічний театр ім. Івана Франка та Національний академічний український театр ім. М. Заньковецької.

Конгрес Українських Націоналістів і зокрема його голова Олексій Івченко зробили все можливе, щоб театр "Дзеркало" виступив на цьому святі, спонсорувавши подорож трупи акторів-патріотів. Поздоровлення від Конгресу Українських Націоналістів передав глядачам директор тетру і член КУН Володимир Петранюк.

А вже 29 жовтня театр "Дзеркало" їде на Всеукраїнський театральний фестиваль до Ніжина з комедією "У Києві, на Подолі...", показ якої відбудеться на сцені Ніжинського українського драматичного театру імені М. Коцюбинського.

Побажаємо театру української традиції "Дзеркало" удачі на батьківщині Гоголя!

Людмила ЗІНЧЕНКО,

акторка театру

української традиції "Дзеркало"

17.05.2011 19.00

Людмила ЗІНЧЕНКО, акторка театру

Зірка на ім’я Квітка

(Джерело: I-UA.tv Едуард Овчаренко)
Свій 36-й театральний сезон Театр української традиції «Дзеркало» відкрив прем’єрним показом вистави «Я — Квітка», присвяченої легендарній співаці Квітці Цісик. Однойменну п’єсу написав директор-художній керівник театру «Дзеркало», заслужений діяч мистецтв України, лауреат премії імені Богдана Хмельницького Володимир Петранюк, постановку здійснив Дмитро Сторчоус, а роль незабутньої Квітки зіграла Анна Коваленко.

Мій особистий біль від розлуки з домом тепер став колективним

(Джерело: автор: Вікторія Сметаненко https://novynarnia.com/2023/05/23/abahriana/)
Анна Багряна – українська письменниця і перекладачка, що з 2010-го року постійно мешкає за межами України, останні роки – в Болгарії. В інтерв’ю для “Новинарні” вона розповіла про те, як війна впливає на творчість і змушує автора переосмислити власні твори.

Сміх, що звільняє

(Джерело: Едуард Овчаренко)
Театр української традиції «Дзеркало» представив нову виставу «Мій бідний Фюрер» за п’єсою художнього керівника театру Володимира Петранюка.

Названі лавреати премії ім. Якова Гальчевського

(Джерело: https://litgazeta.com.ua/news/nazvani-lavreaty-premii-im-iakova-halchevskoho/)
– у номінації «За примноження традицій вітчизняного театрального мистецтва» – Володимира Петранюка, драматурга, директора та; художнього керівника, засновника Театру української традиції «Дзеркало»;

Подвижник

(Джерело: https://day.kyiv.ua/uk/article/kultura/podvyzhnyk?fbclid=IwAR18QCrXVQ6iku3q61K28m6oYj-l9dsDA2OkWc_btbXv-cWgdYwwUYVvH8Q)
Ім’я Володимира Петранюка, актора, режисера, драматурга, перш за все, пов’язане з Київським театром української традиції «Дзеркало»