Полусмак останнього кохання

Про «Полусмак останнього кохання» Т. Шевченка розповідає театр «Дзеркало»

Моя ти любо! Усміхнись,
І вольную святую душу,
І руку вольную, мій друже,
Подай мені. То перейти
І він поможе нам калюжу,
Поможе й лихо донести,
І поховать лихе дебеле
В хатині тихій і веселій.
Т.Г. Шевченко

Театр «Дзеркало» до 200-річчя з народження Тараса Шевченка відкриває завіси історії його любові, останньої, пристрасної любові, під назвою – «Полусмак останнього кохання». Головним режисером, постановником та виконавцем головної ролі став керівник театру – Володимир Петранюк.

П’єса на одну дію виконується за участі двох акторів - Володимира Петранюка (Тарас Шевченко) та Ліани Книгницької-Морковської (Ликера Полусмак).

Молодість і зрілість, простота і шарм, легковажність і суворість – все це міцним корінням переплелося на останньому році життя Кобзаря. Протягом всього життя він мріяв віднайти своє особисте кохання та сімейний затишок. Але все дарма, не судилося… Геніальні люди, зазвичай, одинокі люди!

…Кріпачка Ликера Полусмак відіграла в житті Тараса Шевченка фатальну роль. Вперше він побачив її в травні 1859-го в Петербурзі, коли приятель, критик Микола Макаров, брат його старого друга Опанаса Марковича, запросив його на літературну вечірку до своєї сестри Варвари Карташевської.

Навесні 1860-го Карташевські виїхали за кордон, залишивши Ликеру Надії Забілі, сестрі дружини Пантелеймона Куліша. У Карташевських Ликера була чи не членом родини – коли у восьмирічному віці її батьків забрала холера, вона росла разом із Варварою. Тепер же вона стала простою служницею.

Йшло третє, після заслання, вільне поетове літо.. і останнє. Душа поета потребувала прекрасного захоплення, музи. І цією музою для нього стала дівчина з Ніжина – Ликера.
Різне про них говорили, 19-річну Ликеру сварили за те, що не щадила Шевченкового серця, легковажила, давала приводи для ревнощів. 44-річного «жениха» сварили за необдуманість вчинку, навіть вимагали розірвати заручини. А дехто просто не вірив тому, що знаменитий Тарас Шевченко закохався в служницю.

Та ця любов обернулася моральною трагедією для поета. Ликера не вкладалася в рамки жінки-невільниці та бідолашної служки. Це був пустоцвіт, пристосуванка, дівчина-метелик, який сам не знає, куди летить і чого хоче. В силу свого соціального стану і мислення, не уявляла, з ким звела її доля.

Чудові слова написала про Ликеру Ліна Костенко:

Той любить Фані Брон, той любить Беатріче,
Лауру, Ганську або Наталі.
Коштовні імена на бархаті сторіччя!
Немеркнучі зірки на обріях землі!
О, скільки взято нот і списано паперу!
Шкода, як ореол не держиться чола.
Коли безсмертя впало на Ликеру,
Вона якраз по бублики ішла.

Переживши свого коханого на 56 років, Ликера Полусмак, забута, самотня, в страшній бідності, померла в Каневі, в 1917 році.

Із спогадів письменника-емігранта, канівчанина Олекси Кобця: «Кожного дня… неодмінно заставав стареньку коло могили, де вона з гордо піднесеною вгору головою і задивленим у далину, за Дніпро, поглядом, годинами проходжувалася стежками попри могилу. А коли прочан збирався більший гурт, раптом припадала до могили ниць, розпростирала руки, як птах на льоту, і так непорушне вилежувала по годині й більше».

Вистава тривалістю в півтори години допомагає глядачу зануритися в події ХІХ сторіччя, в час покоївок та панів, та разом з Ликерею і Тарасом пережити ті пристрасті та перешкоди на шляху до їхнього спільного життя. Адже не даремно говорять: «Любов панує над світом, і їй не підвладний час», проте цей самий час утворив величезне провалля між поетом і служницею, яке було приречене на невдачу з самого початку.

«Я переживаю роль Шевченка, як свою долю, – ділиться враженнями режисер п’єси – Володимир Петранюк, – яка вкладається в візерунок та силует нашого пророка, який є дзеркалом нас усіх і нашої української нації загалом! Тому  всі його історії є співзвучними. Ці історії викликають в моєму серці відгук, який я шукав все життя. Ми зараз шукаємо живого Шевченка, адже бронзовим чи кам’яним його зробили вже давно, років зі 150-т. Зараз, завдяки майданівській революції, почалося пробудження людей, повернення живого, геніального Тараса Шевченка! Шевченка ми лиш починаємо відкривати для себе і світу зараз, в XXI сторіччі. І ця, майже детективна історія його останнього кохання живе тому підтвердження».

Марія Поливач